В рамках моделі точкового диполя вважається, що магнітні властивості зонда цілком описуються його ефективним магнітним дипольним моментом і положенням
цього результуючого моменту всередині кантільовери (рис. 1).
Рис. 1. Дипольна модель точкового взаємодії зонда з магнітним полем.
Якщо вістря кантільовери розташоване перпендикулярно поверхні досліджуваного зразка (напрямок збігається з віссю Z, див. рис. 1), тоді в наближення точкового диполя формули (3), (4) пункту 2.7.3 :

(1)
(2)
тобто і
залежать від величини поля тільки в умовній точці знаходження диполя
.
(3)
де - компоненти поля (
), D - оператор Лапласа, l - характерний розмір зонда (лінійний розмір області зонда, що бере участь у взаємодію з магнітним полем). Те ж саме можна записати простіше

(4)
де - характерний масштаб варіації поля, тобто відстань, на якому зміни магнітного поля порядку його самого.
Модельні параметри і
необхідно визначити експериментально для кожного кантільовери. Така калібрування здійснюється у відомому магнітному полі. Для цієї мети можуть бути використані мікроскопічні петлі з струмом, створені на поверхні зразка літографічним способом з відомим теоретичним розподілом магнітного поля в просторі [2]. На кількох висотах над поверхнею зразка проводиться серія вимірювань похідною сили
. Потім підбирають такі значення параметрів
і
, При яких відхилення експериментально отриманого набору
від розрахованих значень
було мінімальним.
Незважаючи на простоту даного методу калібрування кантільовери і подальшої інтерпретації МСМ результатів дана модель працює лише для деяких типів консолей і магнітних зразків. Виявляється, що для зразків, що істотно відрізняються характерною довжиною загасання магнітного поля від цього ж значення для магнітного поля каліброваного зразка, величини і
повинні бути іншими. В роботі [2] досліджувалася залежність
і
на калібрувальних W-образних петлях різного радіусу при одних і тих же параметрах коливань кантільовери. Добре відомо, що магнітне поле уздовж осі симетрії кільця, по якому тече постійний струм обернено пропорційно радіусу кільця і довжина загасання магнітного поля приблизно дорівнює радіусу кільця R. У таблиці 1 наведені результати роботи [2] залежно
і
від радіуса досліджуваних кілець.

, A2 R, m , M l, m 6,009 · 10-15 6,030 · 10-7 5,2 · 10-7 9,285 · 10-7 4,744 · 10-14 1,419 · 10-6 1,31 · 10-6 2,564 · 10-6 2,042 · 10-13 2,369 · 10-6 2,86 · 10-6 5,292 · 10-6
У таблиці 1 параметр l позначає довжину зонда, відлічувану від його кінчика і бере участь у взаємодію з магнітним полем. Тут мається на увазі наступне. Для її визначення в роботі [2] використовували таку методику. Спочатку за допомогою надпровідного квантового магнітометра вимірювали намагніченість зонда і обчислювали величину магнітного моменту одиниці об'єму покриття зонда. Потім, вважаючи зонд правильної чотирикутної пірамідою, виконуємо інтегрування, щоб визначити сумарний магнітний момент. Розмір області інтегрування l підбираємо таким чином, щоб домогтися збігу з експериментально знайденою величиною . З таблиці 1 випливає, що величина l лінійно залежить від радіуса кільця R, а значить пропорційна довжині загасання
.
Таким чином, так як ефективний магнітний диполь залежить від магнітних характеристик зразка, то кількісний аналіз МСМ результатів скрутний для класичних кремнієвих зондів з магнітним напиленням. Однак, дана модель корисна при якісній інтерпретації результатів вимірювань, або при кількісної обробці результатів, отриманих зондами з магнітних наночасток.
Висновки.
Література.
- U. Hartmann, J. Physcs Letters A. 137, 475 (1989).
- J. Lohau, S. Kirsch, A. Carl et al, J. Appl. Phys. 86, 3410 (1999).
- P. Grutter, HJ Mamin, D. Rugar, in Scanning Tunneling Microscopy II, edited by R. Wiesendanger and H.-J. Guntherodt (Springer, Berlin, 1992) pp. 151-207.