В Україні питання з переробкою твердих побутових відходів не вирішено. Типовий спосіб утилізації відходів для нашої країни - це поховання їх на полігонах. У той же час сусідні країни давно живуть за іншим принципом. Для них відходи - це не сміття, а ресурс, який можна переробити і створити з нього новий продукт.
Один з основних питань, яке постає на цьому шляху, - як організувати сортування відходів, щоб потім максимально ефективно переробити їх. Показовим в цьому плані може бути приклад Любліна, де працює Польська корпорація ресайклінгу (від англ. Recycling, що означає переробка відходів). Компанія почала свою діяльність 10 років тому - в 2007 році. Її головний офіс розташований в промисловій зоні міста. Корпорація займається збором поламаних електроприладів. Старі телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини, пилососи, ПК, радіоприймачі, лампи, термометри, батарейки та акумулятори - сюди стікаються всі види електроприладів, причому не тільки з Люблінського воєводства, а й з сусідніх.
Корпорація займається переробкою не всіх електричних відходів: деякі з них вона тільки сортує, зберігає і потім відправляє безпосередньо переробнику. Наприклад, циліндричні (пальчикові) батарейки передаються на переробні підприємства в Варшаву і Кельце. На даний момент дотація держави на переробку тонни батарейок становить 1 500 злотих (10 500 грн.).
Літієві батареї корпорація експортує в Норвегію, оскільки їх переробка - досить небезпечний і непередбачуваний процес, каже керівник інвестиційного спрямування корпорації Вітольд Чемперек. У зв'язку з цим місцеві підприємці не поспішають відкривати виробництво з переробки таких батарей.
При зборі саме батарейок корпорація активно взаємодіє з місцевими школами. Кожна школа, зібравши і передавши на підприємство певну кількість батарейок, отримує купон. Кілька купонів можна обміняти на подарунок: це може бути новий комп'ютер або інтерактивна дошка.
Збір інших електроприладів організований в місті так. Жителі можуть принести відслужила техніку в два постійно діючих пункту прийому. Крім того, в різних частинах міста встановлено 10 великих контейнерів, частина з яких належить корпорації, а частина - закуплена муніципалітетом. Як тільки вони заповнюються, вміст перевозять в головний офіс корпорації.
Крім того, кожної останньої суботи місяця біля супермаркетів Любліна працюють мобільні пункти прийому електроотходов. Ще один спосіб позбутися від старої техніки - принести її в той магазин, де вона була куплена: продавці зобов'язані її прийняти. У таких випадках ритейлери стимулюють власників непотрібної електроапаратури знижками: якщо покупець принесе в магазин стару техніку, то нову він зможе купити зі знижкою. Аналогічна схема поширюється на автомобільні акумулятори.
"Це приклад того, як працює принцип розширеної відповідальності виробника. Виходить, що виробник несе відповідальність за свій продукт не тільки на шляху від заводу до прилавка, а й далі, аж до шляху від споживача до переробника. У Польщі це прописано в законодавстві. До того ж у вартість будь-якого товару з самого початку закладається вартість утилізації ", - зазначив представник корпорації ресайклінгу.
Якщо електроприлад все ж потрапляє в контейнер, де зібрані інші тверді побутові відходи, на сортувальній лінії сміттєпереробного підприємства його відокремлюють і відправляють в корпорацію. Випадки потрапляння електроотходов в загальні контейнери досить рідкісні, але все ж мають місце. Більш того, за словами Чемперека, за це навіть передбачений штраф, але обчислити порушника досить складно. Тому корпорація у співпраці з громадськими організаціями активно працює над популяризацією необхідності сортування відходів і окремого збору саме електроприладів. Експерт стверджує, що особливо успішною була інформаційна кампанія, в рамках якої відомі польські артисти закликали громадян бути відповідальними і приносити свої електроотходи в спеціальні пункти прийому.
Після потрапляння в цех електроприлади підлягають сортуванню. Спочатку відслужила техніку вивантажують з контейнерів. Потім її сортують за видами: окремо - телевізори, окремо - пральні машини, ПК, холодильники і так далі. Такий принцип обраний, оскільки компоненти різних електроприладів одного виду фактично однакові. Потім апаратура потрапляє на конвеєр, де спеціальна машина подрібнює її на дрібні частини. Ці частини упорядковано вже вручну. Сегреговані таким чином частини техніки - кабелі, різні метали і так далі - корпорація продає як сировину.
Зовсім інша ситуація з пластмасою, акцентує увагу Чемперек. Переробники не хочуть її купувати, оскільки виробництво з первинної сировини - вигідніше. Тому корпорація здає пластмасу як паливо на цементний завод.
В Україні на даний момент спеціальних пунктів прийому електротехніки немає взагалі. Аналогічна ситуація з люмінесцентними лампами і містять ртуть предметами, утилізація яких регламентована лише юридичних осіб: вони зобов'язані звітувати перед державою про те, кому, що саме і скільки здали. Що стосується приватних осіб, то тут кожен вирішує питання самостійно: можна або заплатити за утилізацію, або викинути електроотход в найближчий контейнер.
Не менш гостро стоїть в Україні питання з переробкою батарейок: вони тільки упорядковано і накопичуються, але не переробляються.
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу. ( http://ec.europa.eu/europeaid ). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ІА "Status Quo" і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
Анна Прокаєва