Собівартість є одним з важливих узагальнюючих якісних показників ефективності виробництва, що дозволяють здійснювати контроль над витратами і оцінювати результати господарської діяльності підприємства. Вона формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати і умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства.
Як ви вже напевно зрозуміли, весь наша сьогоднішня розмова буде проходити під девізом «все про собівартість». Але перш ніж копатися в нюансах, проведемо загальне ознайомлення з цим поняттям. А почнемо з розгляду видів собівартості.
1.1. види собівартості
Як ми вже сказали, собівартість - одна з істотних складових витрат підприємства. А раз це витрати, то при розгляді цієї теми так чи інакше доведеться звертатися до «видатковим» П (С) БО 16 . У ньому-то ми і можемо знайти Бухоблікові класифікацію собівартості.
Відповідно до норм цього П (С) БО передбачено визначення таких видів бухгалтерської собівартості:
1) собівартість реалізованих товарів, яку визначають на підставі П (С) БО 9 *;
2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка складається з:
- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;
- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
- наднормативних виробничих витрат;
3) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) - виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).
Більше про складові собівартості см. В розділі 3 на с. 11.
У плануванні, обліку і аналізі собівартості окремих видів продукції виділяють такі показники (див. Рис. 1.1):
Розглянемо, що являє собою кожний з наведених на рис. 1.1 показників.
Планова собівартість - це прогнозне значення граничної величини витрат на виробництво окремих видів продукції (робіт, послуг), розрахованої на основі прогресивних, економічно обґрунтованих норм і нормативів на планований період (квартал або рік). Різновидом планової собівартості є кошторисна собівартість, яку складають на разові (індивідуальні) вироби або роботи.
Нормативна собівартість визначає величину витрат на виріб в розрізі встановлених на підприємстві статей за діючими поточним нормам, нормативам і кошторисам (нормам витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії, нормам і розцінками заробітної плати).
Фактична (звітна) собівартість розраховується на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і свідчить про розмір фактичних витрат, які здійснило підприємство при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
1.2. калькулювання собівартості
Сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення собівартості одиниці окремих видів виробленої продукції (робіт, послуг) в розрізі статей витрат, являє собою калькулювання собівартості.
Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій собівартості, що показують, якого виду витрати і в якому обсязі включаються в собівартість одиниці виробу. Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і собівартості виробленої та реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Дані калькуляцій використовують для управління собівартістю продукції, контролю над її рівнем, виявлення резервів зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і встановлення цін на вироби. Аналіз собівартості продукції підрозділів підприємства дає можливість оцінити результати їх роботи за звітний період.
У ній варто вказати склад цехів основного і допоміжного виробництв, непромислових виробництв і господарств підприємства, визначити ступінь централізації чи децентралізації обліку витрат на підприємстві.
Однією з основних проблем калькулювання є економічно обгрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (далі - НЗП), між окремими виробами і видами робіт. Від правильного вирішення цього завдання залежить точність калькуляційних розрахунків.
Для здійснення калькуляційних розрахунків необхідні два показника:
1) величина виробничих витрат протягом певного періоду часу;
2) обсяг продукції або виконаної роботи в цьому ж періоді.
Процес калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) відбувається в 3 етапи (див. Рис. 1.2).
Зауважте: на підприємствах не тільки калькулируют фактичну собівартість одиниці виробленої продукції (робіт, послуг), але також визначають собівартість:
- продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв, споживаних основним виробництвом;
- проміжних продуктів (напівфабрикатів) підрозділів основного виробництва, що використовуються на наступних стадіях виробництва;
- продукції підрозділів підприємства для виявлення результатів їх діяльності;
- всього товарного випуску продукції підприємства;
- випуску за видами продукції і напівфабрикатів власного виробництва, реалізованих на сторону;
- одиниці виду готової продукції, напівфабрикатів власного виробництва, реалізованих на сторону, виконаних робіт і наданих послуг.
Як і сама собівартість, калькуляція буває планової, нормативної і фактичної (звітної). Всі ці калькуляції відображають витрати на виробництво одиниці конкретного виду продукції (робіт, послуг) в розрізі відповідних статей витрат.
Планову калькуляцію складають перед початком планованого періоду на основі прогнозних, прогресивних, технічно обгрунтованих норм і економічних нормативів. З її допомогою визначають рівень витрат, пов'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), який повинен бути досягнутий в середньому за планований період (рік або квартал).
Нормативна калькуляція являє собою розрахунок собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) на основі діючих (або очікуваних) на початок періоду норм і нормативів витрат, що відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості на момент складання калькуляції і є базою нормативного обліку витрат виробництва (див. Підрозділ 5.1 на с. 29).
Фактична (звітна) калькуляція - це розрахунок фактичної собівартості виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) після закінчення звітного періоду виходячи з даних бухгалтерського обліку в розрізі передбачених планом калькуляційних статей витрат. У такій калькуляції відображають також ті витрати і втрати, які не були передбачені плановою калькуляцією.
Важливо! При плануванні та обліку необхідно застосовувати одні і ті ж об'єкти і одиниці калькулювання, єдині методи угруповання витрат і їх розподілу, єдину систему техніко-економічних нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат по всій номенклатурі виробів, які виробляються.
Все це забезпечує порівнянність звітних показників з плановими.
Також зауважимо: калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа.
Про це говорить Мінфін в листах від 15.02.2013 р № 31-08410-07 / 23-357 / 246 і від 29.05.2009 р № 31-34000-10-16 / 14618. Пояснюється це тим, що калькуляцією не фіксуються будь-які господарські операції, розпорядження або дозволу на проведення господарської операції.
Тепер від загальних питань перейдемо до конкретніших. І для початку розглянемо об'єкти витрат і калькулювання собівартості.
висновки
П (С) БО 16 виділяє такі види бухгалтерської собівартості: собівартість реалізованих товарів, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), виробнича собівартість продукції (робіт, послуг).
У плануванні, обліку і аналізі собівартості окремих видів продукції виділяють такі показники, як планова, нормативна та фактична (звітна) собівартість.
Виробничі підприємства обчислюють собівартість всієї продукції і одиниці конкретного виробу по калькуляційних статтях витрат.