§ 8. Специфічні особливості мовної діяльності
Мовна діяльність є специфічним видом діяльності людини, що істотно відрізняється від інших видів діяльності. До числа найбільш важливих відмінних рис РД відносяться наступні.
Однією зі специфічних особливостей РД є її «біполярність»: це той вид діяльності, який завжди має два суб'єкта (дві особи, її здійснюють). Першим з них є говорить або пише, а другим - слухає або читає. Перший суб'єкт РД (Sx) в психолінгвістиці визначається поняттями передавач, або агенс; другий суб'єкт (S2) - як приймач, або реципієнт.
В односторонньому (однонаправленому) варіанті мовна діяльність не є «нормативної» (можна сказати, що в такому вигляді вона не існує зовсім): не йдеться без адресата, зверненої «в нікуди», тим більше неможливі, як повністю самостійні (без сприйманого і аналізованого «мовного матеріалу»), процеси слухання і читання. Слід зазначити, що можливий варіант мовної діяльності говоріння під час відсутності іншої людини визначається в психології мови і психолінгвістики як спілкування людини з самим собою. У цьому випадку людина одночасно виступає в якості обох суб'єктів РД (говорить і слухача або пише і читає). Цей варіант здійснення РД не є для неї типовим, а отже, досить поширеним; якщо ж основний варіант РД з якихось винятковим причин неможливий, то з огляду на «соціальну» природу людини і соціальну спрямованість його РД, другий суб'єкт РД найчастіше створюється штучно. [81]
При розгляді цієї характеристики РД слід звернути увагу на те, що другий суб'єкт мовної діяльності одночасно виступає і як її об'єкта: так, об'єктом мовної діяльності мовця є слухає, а РД пише - читає. Взаємовідносини першого і другого суб'єктів РД в процесі мовної комунікації можуть бути представлені у вигляді такої простої схеми:
Важливо підкреслити, що другий суб'єкт РД в процесі мовної діяльності є настільки ж активною дійовою особою, що і перший. Його мовна діяльність, за визначенням І.А. Зимової (94, 95), протікає як процес «внутрішньої психічної активності». Цей момент є досить очевидним виходячи з того, що завдання, які стоять перед тим, хто чує і читає (повноцінне сприйняття і глибокий ретельний аналіз одержуваної інформації та відповідна інтелектуальна діяльність у вигляді створення умовиводи з приводу почутого або прочитаного), вимагають грунтовної мобілізації психічної (інтелектуальної) діяльності реципієнта .
З цієї особливості мовної діяльності, що є її специфічною структурною характеристикою, випливає важливий методичний висновок, який має пряме відношення до практики мовної (логопедичної) роботи: повноцінне формування мовленнєвої діяльності в варіанті, відповідному потребам соціальної комунікації, неможливо без оволодіння людиною способами її здійснення в якості всіх основних суб'єктів цієї діяльності. Повноцінне оволодіння мовою і мовною діяльністю обов'язково передбачає сформованість навичок мовної комунікації стосовно змісту та форм організації мовної діяльності мовця, слухача, пише і читає. Другий методичний висновок має безпосереднє відношення до організації та утримання педагогічної роботи на корекційних заняттях: він передбачає необхідність педагогічної і психологічної «настройки» мовної діяльності слухання і читання учнів, оскільки ці види РД є неодмінною умовою повноцінного мовної комунікації всіх учасників навчального процесу. Іншим завданням, що стоїть перед педагогами, є постійний контроль за перебігом діяльності слухання і читання ( «про себе»), оскільки ці види РД є, як було зазначено вище, зовні невираженими «процесами внутрішньої психічної активності» (92, 95).
Мовну діяльність за багатьма параметрами слід визначати як інтелектуальний вид діяльності. Це випливає насамперед з природи і властивостей предмета РД і основних її цілей. Предметом РД є думка - уявне відображення в свідомості людини того чи іншого фрагмента навколишньої дійсності. Адекватне (точне і повне) віддзеркалення в мові її предмета обов'язково передбачає детальний об'єктивний аналіз відображуваного, задіяння всіх основних розумових дій і операцій і перш за все операцій аналізу і синтезу. Відповідно основними цілями мовної діяльності є: створення (формування) і формулювання думки (певного уявного змісту) - для продуктивних видів РД і адекватне відтворення «чужий», заданої, думки - для рецептивних видів даної діяльності. Одна з найважливіших задач РД складається в адекватному відображенні того чи іншого уявного змісту за допомогою системи специфічних знаків - символів мови і допоміжних «метаязиковой» (невербальних) знаків. Це, в свою чергу, передбачає усвідомлений відбір і цілеспрямоване оперування даними засобами мовної комунікації, їх диференційоване використання, що також відноситься до числа інтелектуальних дій і операцій. Важливу роль в здійсненні мовної діяльності грає т. Н. «Смисловий контроль» за процесом її реалізації та результатами, що також неможливо без участі механізму осмислення змістовної сторони мови і її відповідності нормам даної мови (95, 133, 134). Найважливіше значення механізму осмислення для здійснення мовної діяльності вже було розглянуто нами вище; тут же хочеться підкреслити, що він сам є одним з компонентів (або складових) РД, так як реалізується через одну з форм мовної діяльності, а саме через внутрішню мова людини.
Специфічною особливістю мовної діяльності (що відрізняє її від багатьох інших видів діяльності людини) є те, що вона має не один, а два основні варіанти реалізації. Першим і основним з них є варіант здійснення РД в формі мовної комунікації, мовного спілкування; другим - індивідуальна «внутрішня» мовна діяльність, формою реалізації якої є внутрішня мова. Другий (за поширеністю, але не значимості) варіант реалізації мовної діяльності найтіснішим чином пов'язаний з психічним процесом мислення і всієї інтелектуальної діяльністю в цілому.
Виходячи зі сказаного, цілком обґрунтованим є визначення мовної діяльності як діяльності речемислітельной, на що звертають особливу увагу провідні теоретики вітчизняної логопедії (Б.М. Гріншпун, Р.І. Лалаева, Т.Б. Фі-лічева, В.К. Воробйова, С.Н. Шаховська, Е.Ф. Соботович та ін.) і що розділяється багатьма вітчизняними вченими-психолингвистов (87, 95, 227). Визначення РД як речемислітельной діяльності досить добре співвідноситься з науковою концепцією про діалектичному взаємозв'язку процесів мислення й мови, розробленої Л.С. Виготським і його учнями і послідовниками у вітчизняній психологічній науці. Виходячи з цієї наукової концепції, мовну діяльність людини (як цілісний, єдиний інтелектуалізований процес, у всьому різноманітті його проявів) можна, хоча і з певним припущенням, визначити як своєрідне діалектичне єдність мислення й мови (як процесів породження і сприйняття мовних висловлювань). Разом з тим слід зазначити, що питання про інтерпретацію РД як речемислітельной діяльності не є в сучасній психолінгвістиці остаточно «вирішеним питанням», а належить до її актуальних дослідницьких проблем.
Особливість мовленнєвої діяльності, що відрізняє її від інших видів діяльності людини, полягає і в особливому характері її знарядь, в якості яких виступають знаки мови. За допомогою мови як цілісної системи знаків здійснюється взаємодія людей в процесі пізнання світу, в процесі спільної трудової та іншої суспільно-корисної діяльності. У зв'язку з цим мовна діяльність визначається в лінгвістиці та психолінгвістиці як мовна діяльність - діяльність, однією з важливих сторін якої є багатоаспектне оперування засобами мови. Не випадково мовна діяльність визначається А.А. Леонтьєвим як «процес використання мови для спілкування». Найбільш яскраво трактування і дослідження РД як мовної діяльності представлена в роботах представників американської школи психолінгвістики (Дж. Міллер, Н. Хомський та ін.), За визначенням яких мовна діяльність в основному і є операціонально мовної діяльністю.
Оскільки основні засоби (одиниці) мови в мовної діяльності виступають в їх знакової функції, т. Е. Як знаки мови, мовна діяльність визначається також як знакова діяльність.
Соціальна природа мовної діяльності визначається також тим, що цей специфічно людський вид діяльності має безпосередній соціальну обумовленість. Вроджені (спадково обумовлені) компоненти РД (передумови до оволодіння мовою) можуть бути реалізовані в онтогенетичному розвитку тільки під впливом опосредующих їх соціальних факторів. До числа останніх відносяться: соціальні умови виховання і розвитку дитини (соціальне середовище і повноцінне «мовне оточення»), особливості і педагогічні впливи навколишнього соціуму, умови навчання та виховання ( «освітнє середовище»), методично правильно організований підхід до виховання (формування) мови , забезпечення повноцінного пізнавального та інтелектуального розвитку та ін. забезпечення позитивно спрямованого впливу соціальних чинників є одним з найважливіших аспектів мовної (і перш за все логоп дической) роботи.
Із зазначених специфічних особливостей мовної діяльності людини можна вивести її основні соціально орієнтовані «глобальні» функції.
Мовна діяльність є основним і універсальним засобом спілкування між людьми в людському суспільстві і одночасно - основним засобом комунікації. [82]
Завдяки мови (РД) здійснюється спадкоємність суспільного соціального досвіду людей. Опановуючи промовою, використовуючи її, дитина опановує і суспільно-історичним досвідом, накопиченим людством за всю попередню історію його розвитку.
Мовна діяльність є найважливішим засобом пізнання людиною (починаючи з дитячого віку) навколишнього його світу. Вона виступає одночасно і як універсальний засіб, і як неодмінна умова пізнавальної діяльності будь-якої людини.
Мовна діяльність відіграє величезну роль у всій психічної інтелектуальної діяльності людини. Мова (РД) є головним фактором опосередкування, що означає, що жодна скільки-небудь складна форма психічної діяльності людини не формується і не реалізується без прямого або непрямого участі мови.
У процесах пізнання і творчості людина найактивніше використовує саме мовне мислення поряд з так званим невербальним інтелектом (чуттєве сенсорне сприйняття, наочні образи і уявлення, наочно-дієве і наочно-образне мислення). При цьому важливо відзначити, що у будь-якої людини, вже в досить високого ступеня заволодів мовної діяльністю, остання опосередковує і організовує і так зване неречевое мислення, інтелектуальні операції, які безпосередньо не пов'язані з промовою, з використанням знаків мови.
На закінчення даного розділу наводимо схему, яка буде показувати загальну структуру мовленнєвої діяльності з урахуванням основних складових її компонентів, запропоновану І.А. Зимової (93, 95 і ін.).
