Багато століть символом відносин між Заходом і Сходом був Великий Шовковий шлях. Це система караванних шляхів, які пов'язували протягом більше тисячі років культурні центри величезного простору Євразії між Китаєм і Середземномор'ям. Сам термін був вперше введений в науковий обіг німецьким географом і геологом В.Ріхтгофеном в 70-ті роки XIX ст. для позначень зв'язків між далекосхідним і західним світом і виявився надзвичайно вдалим і загальноприйнятим, оскільки саме шовк з II ст. н.е. став головним товаром, який везли китайські купці в далекі країни. Вперше в історії людства на гігантських просторах від Середземномор'я до Тихого океану він поєднав різні країни і народи, зв'язав їх матеріальну, художню та духовну культури.
Шовковий шлях зробив величезний вплив на формування політичного, економічного, культурного устрою країн, через які він проходив. Уздовж всіх його маршрутів виникали великі і малі торговельні міста і поселення, особливо вкрита караванними шляхами була Центральна Азія. Цей регіон перетинали десятки торгових маршрутів. Тут відбувалися найважливіші етнічні процеси, активна взаємодія культур, здійснювалися масштабні торговельні операції, укладалися дипломатичні договори і військові союзи.
Сьогодні зусиллями багатьох держав світу вирішено відродити до нового життя Великий Шовковий шлях. Все більше число людей проявляє жвавий інтерес до історії цієї давньої транснаціональної торговельної магістралі, до унікальних пам'яток стародавнього зодчества, невтрачене духовних цінностей, заповіданий прославленими пращурами, до національних ремесел, кухні, традицій та свят народів регіону. ООН є запропонувала відродити і сприяв здійсненню відродження Великого Шовкового шляху. У 1988 р був прийнятий проект ЮНЕСКО «Інтегральне вивчення Шовкового шляху - шляху діалогу», розрахований на десять років. За цим проектом передбачалося широке і докладне вивчення історії стародавньої траси, становлення і розвиток культурних зв'язків між Сходом і Заходом, поліпшення відносин між народами, що населяють Євразійський континент. Дуже продуктивно працює в цьому напрямку Всесвітня туристична організація ООН в рамках програми «Туризм по Шовковому шляху»; ще в 1994 році 19 країн, зібравшись на знаменитій площі Регістан, взяли Самаркандську декларацію про розвиток туризму на цій історичній трансконтинентальної магістралі.
Саме держави Центральної Азії найбільш активно намагаються відроджувати традиції та економічні відносини на Шовковому шляху. Але не тільки: є американський геополітичний проект Нового Шовкового шляху ( «New Silk Road»), що передбачає економічний і військовий контроль над колишніми радянськими республіками Закавказзя і Центральної Азії і їх більш південними сусідами; Китай почав реалізацію проекту «Економічний коридор Великого Шовкового шляху». Успішності програм і проектів сучасного Шовкового шляху заважають багато проблем, серед яких водні - одні з найгостріших.
В останні десятиления в світі все частіше виникають конфліктні ситуації, зумовлені водним фактором. Терміни «водний голод», «водні війни» міцно увійшли в наукову і політичну лексику. Проблеми нестачі якісної води особливо актуальні для Азії, де протягом ХХ століття обсяги водоспоживання збільшилися в 57 разів і склали 59% водоспоживання планети. Темпи забору і забруднення вод ростуть на цьому континенті стрімко, що в значній мірі пов'язано з високими темпами зростання промислового виробництва в нових індустріальних країнах та низькою культурою водокористування в країнах зі слаборозвиненою економікою. Погіршує ситуацію нерівномірність розподілу водних ресурсів по території Азії. Особливо гостро конфліктні ситуації, пов'язані з використанням вод, проявляються в міжнародних басейнах (МБ). В Азії знаходиться 53 з 261 МБ, при цьому тільки 11 найбільших МБ займають 30% площі цієї частини світу. Нами видеделено 4 типи таких ситуацій: територіальний, водопользовательскій, екологічний, природно-ресурний [3].
На трасах Шовкового шляху розвиваються дві проблемні ситуації: між Китаєм, Казахстаном і Росією в басейнах Або і Іртиша; між странаміі Центральної Азії в басейнах Амудар'ї і Сирдар'ї.
Китайські плани використання водних ресурсів Тибетського нагір'я для зрошення земель в Синьцзян-Уйгурському автономному районі призначені для підвищення життєвого рівня його населення. Для цих цілей на р. Або побудовано вже 65 гребель, планується створення ще 13 водосховищ [1]. До того ж прискорене агропромислове розвиток Північно-Західного Китаю буде сприяти забрудненню оз. Балхаш, куди впадає р. Або, хімікатами і добривами.
Ще складніша ситуація в басейні Іртиша. Вже сьогодні через потужний водозабору зі складових Іртиша - Чорного Іртиша - для водопостачання центру нафтогазової промисловості - м Карамай - Росія щорічно недоотримує понад 2 куб. км води; обмілів канал Іртиш - Караганда; під загрозою судноплавство по Іртишу. У планах КНР значне збільшення водозабору; міжнародні документи про рівне право на водні ресурси всіх країн в транскордонному басейні Китай не визнає, а на формат тристоронніх переговорів з цієї проблеми не погоджується.
Але найбільш гостра водноресурсного ситуація склалася всередині держав Центральної Азії. Тут існують дві групи держав: Таджикистан і Киргизстан знаходяться у верхній частині басейнів Аму-Дар'ї і Сирдар'ї, а Казахстан, Узбекистан і Туркменістан - в середній і нижній частинах цих басейнів. Перша група держав не володіє запасами вуглеводневої сировини, але має значний гідроенергетичний потенціал (у Таджикистану на душу населення - найвищий у світі); тут вже давно працюють найбільша Нурекська ГЕС потужністю 3000 МВт, ГЕС на Нарині, було розпочато будівництво Рогунської ГЕС на Вахші, є проекти для Заревшана та інших річок. В їхніх інтересах накопичувати воду влітку, а скидати для отримання електроенергії взимку. Але такий режим категорично не задовольняє другу групу держав, які як раз влітку потребують основних обсягах води, необхідних для зрошення земель, на чому тримається сільське господарство цих держав. У зв'язку з посушливим кліматом від зрошуваного землеробства залежить життя близько 22 млн осіб [2]; 39% Узбекистану - зрошуване землеробство. Не кажучи вже про гине від недоотримання стоку Амудар'ї і Сирдар'ї Аральському морі і бідах населення, що живе на його берегах, - схоже, на це вже все махнули рукою.
Переговори з пошуку компромісів в водокористування йдуть вже багато років, в тому числі на найвищому державному рівні, за посередництва міжнародних експертів, але досягти результатів не вдається. У такій обстановці країни роблять самостійні кроки, що не раз вже призводило до великих економічних втрат і негативних екологічних наслідків. Ряд країн знаходиться на межі військового конфлікту.
Ці ситуації зачіпають інтереси Росії чи прямо, як в басейні Іртиша, або побічно, як в басейні Аральського моря. Не припиняються спроби реанімувати плани перекидання сибірських річок в Центральну Азію.
Загострення міждержавних водних відносин в транскордонних басейну на Шовковому шляху не відповідає інтересам ні беруть участь в конфліктах країн, ні всієї світової спільноти. Рішення проблем можливо тільки на основі взаємних компромісів.
Дослідження підтримані грантом РФФД 15-56-53037ГФЕН_а «Економіко-географічний аналіз розвитку міських агломерацій Росія і Китаю в умовах формування Нового шовкового шляху»
Л. М. Коритний
Інститут географії ім. В. Б. Сочава СО РАН, Іркутськ
матеріали IX Міжнародній конференції «Річки Сибіру і Далекого Сходу»
література
1. Болтон К. Водні війни. Ч.2. // Інформаційно-політичний портал «Геополітика»: інтернет-сайт. 2010. 13 січня. / Articles / 856
2. Життєво важливі природні ресурси Центральної Азії // Економіка і управління в зарубіжних країнах. 2007. № 2. С. 39-49.
3. Коритний Л.М., Жереліна І. В. Міжнародні річкові та озерні басейни Азії: конфлікти, шляхи співпраці // Географія і природні ресурси. 2010.№ 2. З .11-19.