Вугільна промисловість України: факти, цифри, перспективи

Шахтна перспектива вуглепрому України: галузь - в полях, порослих травою безплідних концепцій. Сьогодні всі надії лише на такі орієнтири змін - проммайданчик східного вентиляційного стовбура № 1 шахти ім. А. Ф. Засядька

Нинішня непроста обстановка в енергетичному секторі підвищує роль і значення українського вугілля як гаранта енергетичної незалежності держави. Однак стан вугільної галузі викликає серйозні побоювання. У 2009 р в країні видобуто в 2,25 рази менше вугілля, ніж 20 років тому. Спроба дати відповідь, в чому причина такої деградації, і намітити напрямки перелому ситуації робиться в цій статті.

На виконання березневого 1992 р указу Президента Держвуглепром спільно з Мінекономіки та АН України розробив «Програму розвитку вугільної промисловості та соціальної сфери шахтарських регіонів до 2005 року» (програма «Вугілля» - затверджена постановою Кабміну, березень 1994). Вона передбачала підвищення виробничих потужностей ряду діючих шахт і розрізів; реконструкцію 46 шахт, завершення будівництва 22 і закриття 51 вугледобувного підприємства; доведення видобутку вугілля в 2005 р до 155-158 млн. т; поліпшення соціальної сфери шахтарських регіонів, підвищення соціального захисту працівників; оздоровлення фінансового стану; створення законодавчої бази ринкових відносин. Але при цьому не були враховані вся специфіка ринкової системи і особливості перехідного періоду. Фактор забезпеченості фінансуванням був недооцінений. В результаті видобуток вугілля в рік передбачуваного завершення програми (2005 рік) склала половину наміченої. Виробнича потужність шахт знизилася на чверть, а видобуток вугілля - майже на 40%.

Так, вже в лютому 1996 указом Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості» намічалося ліквідувати неперспективні вугільні підприємства. А також забезпечити: фінансове оздоровлення галузі, соціальний захист працівників, що вивільняються, приватизацію шахт і створення конкурентного ринку вугілля.

Але фактично активно здійснювалася лише ліквідація шахт, яка триває і сьогодні. Рішення інших завдань не було завершено. Як зазначала Рахункова палата, закриття шахт супроводжується розбазарюванням придатного до експлуатації майна, нецільовим використанням і незаконним привласненням бюджетних коштів; вкрай слабо ведеться захист працівників, що вивільняються. Для керівництва процесом закриття шахт створені три регіональні управлінських структури. На цей процес вже витрачено більше десятка мільярдів бюджетних коштів, але більшість переданих під закриття шахт з реєстру держпідприємств все ще не виключені. Кошти розпорошуються і використовуються неефективно.

У вересні 2001 року Кабінет Міністрів, не чекаючи завершення програми «Вугілля» і зазначивши причини кризового стану галузі (бартер, недосконалість податкової, бюджетної та фінансово-кредитної систем, низькі темпи приватизації шахт, збитковість, несвоєчасні виплати і низький рівень зарплат і пенсій, неефективне управління), затвердив чергову програму - «Українське вугілля». Поряд зі зростанням видобутку вугілля в 2010 р до 110,3 млн. Т вона передбачала скорочення числа діючих шахт з 190 до 159, зниження зольності вугільної продукції з 23,1% до 22,8%, підвищення продуктивності праці працівника з 21,7 до 28 т / міс., зниження собівартості з 131,7 до 123,9 грн. / т при середній ціні 122 грн. / т. Передбачалося завершити будівництво трьох нових шахт, реконструювати 39 і передати під закриття 38 шахт, а під будівництво нових шахт - 10 ділянок. Ця програма також не була виконана. Уже в 2004 р видобуток вугілля виявилася нижчою, ніж передбачено на 30%, його зольність - вище на 7 пунктів, собівартість - на 87,6%, ціна - на 80%, а збитки зросли в три рази.

Неодноразово змінювалася організаційна структура управління галуззю. Функції Мінвуглепрому передавалися Мінпаливенерго; шахти як технічні одиниці об'єднувалися в шахтоуправління або виводилися з їх складу; створювалися холдингові компанії, які перетворювалися в державні підприємства (ДП). Змінювалися права (аж до позбавлення самостійності) шахт; частина їх була передана в приватну власність. У 2009 р на державних підприємствах Мінвуглепрому (27 ДП і 9 акціонерних товариств різного типу) видобуто менше 60% всього українського вугілля.

У квітні 2001 року Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів до кінця року затвердити «Енергетичну стратегію України до 2030 року». При цьому пропонувалося розробити раціональні паливно-енергетичні баланси країни, зменшити абсолютні обсяги природного газу, збільшити частку споживання вугілля; забезпечити економічно виправданий зростання обсягів видобутку вугілля і використання шахтного метану. Але такий документ так і не був представлений на затвердження до Верховної Ради, і тільки через 5 років - в березні 2006 р - був схвалений Кабінетом Міністрів.

Протягом 10 років велися пошуки прийнятного варіанту державної підтримки збиткових шахт. У серпні 2003 р Кабмін затвердив порядок надання держпідтримки вугледобувних підприємств за рахунок коштів державного бюджету на часткове покриття витрат із собівартості продукції і на будівництво і технічне переоснащення підприємств з видобутку вугілля. Ці кошти повинні використовуватися для зменшення собівартості та підвищення продуктивності праці.

Порядок держпідтримки постійно уточнювався, але його основний принцип - розподіл коштів на часткове покриття витрат із собівартості пропорційно збитків шахт - зберігся. Це абсолютно не стимулює пошук резервів, підтримує прагнення зберегти збитковість, щоб мати право на держпідтримку, і поліпшенню показників галузі не сприяє. Нерідко кошти спрямовуються на інші цілі: погашення боргів минулих років із заробітної плати, за кредити, за використану електроенергію. Принцип держпідтримки на технічне переоснащення не вільний від елементів суб'єктивізму, часто носить форму «безкоштовного подарунка», і економне використання коштів, що виділяються також не стимулюється.

В Україні формування цін на вугільну продукцію законодавчо не врегульовано, а підзаконні акти, як зазначалося в рішенні РНБО (серпень 2008 року), часто лише погіршують ситуацію. Так сталося, коли за рекомендаціями Меморандуму порозуміння між Кабінетом Міністрів та підприємствами гірничо-металургійного комплексу (листопад 2008 року) ціни на вугільну продукцію стали встановлювати виходячи з рівня ціни квадратної заготовки українського виробництва на зовнішньому ринку. Абсурдність такого підходу очевидна. (Його можна порівняти з встановленням ціни на товарну пшеницю виходячи з ціни бубликів!) А в результаті в кінці 2008-го - початку 2009-го рр. різко знизилися ціни коксівного вугілля на внутрішньому ринку, обсяги його реалізації і видобутку.

Ціноутворення на вугільну продукцію має вдосконалюватися, але на основі економічно обґрунтованих, а не базарних методів.

Прикладом формалізму є «Концепція розвитку вугільної промисловості», схвалена Кабінетом Міністрів у липні 2005 р Нею було передбачено підвищення обсягів видобутку (у 2010 р - до 90,9 млн. Т, в 2015 р - до 96,5 млн. Т, в 2030 г. - до 112 млн. т); розширення обсягів приватизації підприємств, врегулювання взаємовідносин держави з такими підприємствами в частині забезпечення енергетичної безпеки і охорони праці, раціонального використання надр; удосконалення управління галуззю та інші заходи.

Всього лише через три роки, в травні 2008 р, Кабінет Міністрів схвалив ще одну «Концепцію реформування вугільної промисловості», що базується на принципах прийнятих раніше документів, в тому числі і концепції 2005 р ній зроблено акцент на приватизацію шахт, здійснити яку виявилося неможливо головним чином через відсутність законодавчого вирішення проблемних питань, пов'язаних з принципами передачі збиткових шахт у приватні руки.

Логіка підказує послідовність: концепція - стратегія - програма, де кожен наступний документ базується на положеннях попереднього. Але концепція 2008 г., навпаки, передбачає досягнення показників раніше затвердженої «Енергетичної стратегії». А головне - вона не містить концептуальних ідей реформування і розвитку галузі.

Викладене вище підтверджує твердження, яке прозвучало в доповіді НАН України «Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015 »:« В Україні ніколи не бракувало проектів, концепцій, програм, але всі вони залишилися на папері ».

Оскільки реформами прийнято називати перетворення економічного порядку, що призводять до прогресивних змін, вважати зміни у вугільній галузі за роки незалежності реформуванням немає підстав. Потрібні нові підходи і інша концепція її розвитку.

У квітні 2009 р я стверджував, що для виходу з кризи зміцнілими необхідно поряд з антикризовими заходами здійснювати програми перспективного розвитку економіки, починаючи з підвищення ефективності використання фундаментальних ресурсів країни, енергетичних і продовольчих (стаття «Ринок у своїй основі має бути організованим», « голос України », № 42, 7.03.2009). Але цього не сталося, і минулий рік, принаймні для вугільної промисловості, повністю втрачений.

У 2009 р на шахтах України щодоби видобувалося на 25,7 тис. Т вугілля менше, ніж ще 5 років тому. Число діючих очисних забоїв скоротилася з 349 до 262, а їх протяжність, яку шахтарі називають «фронт робіт», - на 12,5 км. Це свідчить, що показники вугільної галузі, намічені «Енергетичною стратегією», без особливих заходів також не будуть досягнуті.

Новий міністр вугільної промисловості в квітні 2010 р на пленумі ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України привів кричущі факти. Бюджетні кошти на підтримку галузі прямували в 2009 р на виплату заробітної плати. Відбувалося безпрецедентне розкрадання коштів. З галузі виведено від 5 до 6 млрд. Грн. Більше половини діючих шахт, де зайнято третину трудящих, добували менше 500 т вугілля на добу. За два останні роки галузь покинули 17 тис. Чоловік. На шахтах залишилося всього 20,4 тис. Гірників очисного забою, 16,4 тис. Прохідників. У 2004 р їх було відповідно 34,1 тис. І 23,9 тис. Загрозливою стала вікова структура працівників. На підземних роботах пенсіонери становлять 46,2%, а на поверхні - 30,8%.

Скорочення чисельності працівників - це не наслідок падіння обсягів виробництва, як намагаються довести деякі, а його причина.

Закон «Про престижність шахтарської праці» очікуваного результату не дав. Оскільки пенсійні пільги для молодої людини - справа далекого майбутнього, рівень заробітної плати є основним фактором, здатним залучити його до роботи в шахті. Передбачене законом обов'язкове підвищення на 30% тарифних ставок шахтарям на підземних роботах не підкріплено реальними коштами.

Виходить, що кошти для гарантованого законом підвищення ставок шахтарі повинні заробляти самі! Очевидно, ця пільга, регламентована і Галузевою тарифною угодою, повинна фінансуватися за рахунок державного бюджету і надаватися працівникам усіх підприємств незалежно від форм власності. Хочу підкреслити, що адміністративне підвищення тарифних ставок і рівня заробітної плати поза зв'язком з продуктивністю праці може застосовуватися тільки у виняткових випадках, наприклад в умовах жорстокої кризи, як це було в 2009 році, але не як система. Від підвищення заробітної плати шляхом перегляду ставок необхідно перейти до створення умов для безперервного зростання продуктивності і на цій основі - до підвищення зарплати.

Нинішній Кабінет Міністрів, об'єктивно оцінивши надзвичайно складний стан економіки, не намагається прикрасити картину. В урядовій Програмі економічного і соціального розвитку на 2010 р передбачено зростання видобутку вугілля шахтами Мінвуглепрому всього на 1,7%. Але задуматися над концептуальними моментами, здатними запобігти загибелі галузі і забезпечити її розвиток в майбутньому, необхідно вже зараз. Такими моментами повинні стати створення матеріальної основи для стабільної, рентабельної роботи галузі та послідовний відмова від державної бюджетної підтримки.

Я не прихильник обов'язкової, за рахунок бюджетних коштів, капіталізації збиткових державних шахт як попередню умову їх приватизації. Адже після цього вони стануть прибутковими і придбають інший економічний статус. Я не вважаю приватизацію панацеєю від усіх бід, але в нинішніх умовах приватний власник виявляється ефективніше державного. У той же час я - противник безкоштовної або за символічну плату передачі збиткових шахт у приватні руки. Подібне перевагу слід встановити для підприємств, які беруть в оренду цілісні комплекси своїх виробництв, доводять свою частку власності в їх загальної вартості не менше ніж до 80% і при цьому інвестують в розширене відтворення, будівництво вертикальних стволів, нових горизонтів, якою продовжили на десятки років життя шахти, суми, в кілька разів більше вартості коштів, що залишаються до моменту закінчення оренди власності держави. За землю під об'єктами цілісних майнових комплексів повинна вноситися плата (десятки мільйонів гривень) за встановленими ставками в повному розмірі. Така форма передачі державної власності колективам цілком закономірна і економічно виправдана.

Різко відмовитися від держпідтримки на часткове покриття витрат із собівартості не можна. Слід діяти поступово, але наполегливо, зменшуючи її розміри всіма можливими способами:

- зв'язати розміри виділених шахтам коштів державної підтримки з ростом обсягів видобутку і зниженням собівартості;

- відмовитися від держпідтримки технічного переоснащення в нинішній безоплатній формі і перейти до поворотній формі, коли кредит буде погашатися підприємством за рахунок економічного ефекту від його використання. (Якщо, наприклад, кредит спрямований на оснащення нової високопродуктивної лави, він повинен погашатися за рахунок сум, отриманих від реалізації додаткових обсягів видобутку вугілля). А відсотки за кредит стане погашати держава з бюджету;

- надати шахтам статус юридичної особи і повну фінансову самостійність;

- удосконалювати ціноутворення і збут вугільної продукції; ДП «Вугілля України» ліквідувати, надати керівникам шахт право реалізувати продукцію самостійно за прямими договорами; одночасно підвищити особисту відповідальність (аж до кримінальної) перших керівників шахт і збагачувальних фабрик;

- передавати цілісні майнові комплекси збиткових шахт в оренду їх трудовим колективам з переважним правом пільгового придбання державної частки власності після завершення терміну оренди;

- залучати зовнішні інвестиційні ресурси, в тому числі з використанням механізмів державно-приватного партнерства;

- тимчасово консервувати або приєднувати до успішно працюючих підприємств збиткові шахти з відносно великими залишковими запасами вугілля, приведення в робочий стан гірського господарства яких вимагає значних витрат;

- збиткові шахти з видобутком 100-150-200 т на добу, малими залишковими запасами і дуже високою собівартістю, значно перевищує ціну реалізації, негайно передавати під закриття;

- провести аудит всіх проектів закриття шахт і їх виконання, виявити обсяги робіт, що не належать до закриття; встановлені в результаті аудиту факти нецільового використання та розкрадання коштів передавати правоохоронним органам. Сконцентрувати кошти, передбачені кошторисами, і забезпечити прискорену ліквідацію шахт, переданих під закриття. Соціальний захист працівників, що вивільняються доручити обладміністраціям, передавши їм відповідні кошти; працівники, що вивільняються при закритті шахт, повинні переводитися на інші, успішно працюючі підприємства галузі.

Перераховані заходи (за винятком закриття і консервації шахт) є в основному організаційними і не вимагають великих додаткових витрат, до їх реалізації можна і потрібно приступати якомога швидше.

Необхідно активізувати діяльність науково-дослідних і проектно-конструкторських установ, спрямовану на створення більш ефективних способів розробки родовищ, технологій і технічних засобів видобутку вугілля на пластах малої потужності на великих глибинах, готуватися до розширення масштабів нового будівництва та реконструкції шахт з різким збільшенням виробничої потужності.

Треба врахувати, що в останні роки остаточно зруйновано ВО «Укрвуглегеологія». Розвідка вугільних родовищ практично не ведеться. При наявності величезних запасів вугілля країна залишиться без розвіданих запасів для відтворення шахтного фонду.

Настав час вивчити доцільність використання теплової енергії глибинних порід, освітлення шахтних вод до стану питної; відновити дослідження підземної газифікації вугілля і, звичайно, рішуче розширювати утилізацію шахтного газу - метану з отриманням з нього електро- і теплоенергії. Використання результатів навіть частини перелічених напрямів сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українського вугілля.

Ще за радянських часів було доведено, що навіть при самому передовому технічному оснащенні на шахтах, побудованих в середині минулого століття і раніше, досягти показників, здатних забезпечити конкуренцію вітчизняного вугілля з імпортним, неможливо. Тому вирішальним напрямом реформування вугільної галузі повинна стати докорінна перебудова, а по суті створення нової галузі шляхом реконструкції найбільш перспективних шахт з обов'язковим збільшенням (більш 3 млн. Т в рік) виробничої потужності і повним технічним переоснащенням, а також будівництво нових шахт потужністю 3,5 -4,0 млн. т.

Створення нової галузі, якщо ми хочемо мати через 15-20 років власну вугільну промисловість, - єдино правильне рішення!

Я свідомо не згадував в цій статті про досягнення шахтарів України, які значно перевищують середні показники, про рекордні навантаженнях очисних вибоїв і темпах проведення підготовчих виробок, про неординарних інженерних рішеннях, що дозволили в три і більше разів перевищити проектну виробничу потужність шахти без її зупинки або зниження видобутку , перетворити шахтний газ метан в джерело додаткового доходу і зниження собівартості вугілля. Все це - результати роботи висококласних фахівців, організаторів виробництва. І надалі ці люди, як і вся армія шахтарів, будуть робити все від них залежне, щоб відродити вугільну промисловість - основу енергетичної безпеки держави! Завдання держави - створювати для цього необхідні умови і надавати всебічну підтримку, а не заважати!

Доктор технічних наук, професор

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...